Молода Галичина,  14.04.2005, №26




«Весна... Собак бездомних розплодилося, на людей кидаються... Хоч би хтось написав...», - журилася бабуся на зупинці.

Треба - то треба, напишемо. Хоча, зізнаюся чесно, я цієї теми уникала до останнього. Адже я, добра душа, ще з раннього дитинства ставала на захист усієї чотирилапової братії. Не знаю, може, я надто перейнялася відомим висловом: що більше пізнаю людей, то більше починаю любити тварин. А може, мене ще просто собака не кусав. А може, на мене так вплинула сцена з фільму «Собаче серце», де товариш Шариков безжалісно виловлює нещасних бездомних котів, щоб відправляти їх «на польта». Не знаю... Проте професія гицля і будь-які розмови про виловлювання бездомних тварин у мене завжди викликали агресивно-жалісливі емоції. Тому, коли йшла на розмову до начальника ветеринарного відділу Львівської міськради Ігоря Угрина, боялася, що, почувши історії про знедолених песиків, розплачуся у нього на очах. Та, як відомо, факти - річ уперта, тому після цієї зустрічі мені таки довелося дещо переглянути свою позицію у цьому питанні.


«Знаєте, я також дуже люблю собак, проте заплющувати очі на нині існуючу проблему з бездомними собаками просто не можна, - каже пан Угрин. - Тим паче сьогодні ця проблема дуже актуальна. Величезна кількість смітників, відкриті підвали й горища сприяють розмноженню бездомних тварин. Зрештою, і люди часто виставляють за двері свого житла домашніх «улюбленців», мовляв, ми тобою натішилися, а тепер сам давай собі раду. От і виходить: на Львівщині щомісяця виловлюють 130-140 бездомних собак, а за рік - до двох тисяч. То, уявіть собі, що було б, коли б ці песики й надалі гуляти вулицями. Уже через кілька літ наш край перетворився б на таке собі собаче царство. А варто нагадати, що собаки часто є переносниками найрізноманітніших хвороб, найнебезпечніша з яких - сказ. На щастя, за останніх десять років у місті не зафіксовано випадків занедужання на  сказ, проте такі прецеденти були в області. Та найбільше насторожує те, що за останні місяці побільшала кількість випадків укусів бездомними собаками. Тільки за цьогорічний березень зафіксовано 70 укусів, з яких 35 - саме бродячими. Якщо раніше у відсотковому співвідношенні укуси безпритульними собаками становили 18-20%, то тепер, як бачимо, - 50%. Бездомні пси стали агресивнішими. Чому? Причина дуже проста і певною мірою навіть сміхотворна: собаки ведуть боротьбу за виживання, конкуруючи з бомжами, яких на сміттєзвалищах не менше, аніж тварин. От собаки і набралися злості на людей».

До речі, усе-таки на захист тварин варто сказати кілька слів. У Росії дійшли висновку: якщо знищити усіх бездомних псів, то міста заполонить нова, значно гірша напасть - щури і миші, які, втративши своїх головних ворогів на смітниках та у підвалах, просто окупують населені пункти. Адже, як і вовки у лісі, бродячі собаки певною мірою є санітарами міст.


У нашому регіоні для таких собак існує два варіанти: або потрапити у єдиний на Львівщині (і, до речі, перший в Україні) притулок для бездомних тварин, який є у Брюховичах,. або ж - у руки гицлів. До речі, в області відловлюванням псів займається лише одне комунальне підприємство - «Лев».

Щодо першого варіанту, то він нині видається дуже сумнівним, адже в притулку, який розрахований на 80 собачок, уже зараз на пожиттєвому утриманні 150 собак (а утримують тварин за рахунок пожертв від мешканців міста). Тож вакантних місць для нових мешканців у Брюховичах наразі немає. Вони звільняться, якщо якийсь із довгожителів притулку спустить дух. Річ у тому, що більшість утриманців цього притулку - це старенькі або ж скалічені собаки. Правда, усі чистенькі, доглянуті і мають необхідні щеплення. Якщо навіть хтось захотів би для себе з цього притулку хвостатого друга, то навряд чи зміг вибрати щось із запропонованого «асортименту». Адже ці песики уже не мають сили не те що охороняти житло, а й просто гавкати. Зрозуміло, на такого «серйозного охоронця» мало хто спокуситься. Хіба що дуже вже жалісливі люди. Проте таких, як переконує практика, не так уже й багато. Максимум, на що вистачає їхнього жалю до найкращого друга людини, - насварити гицлів на вулиці або ж один чи два рази кинути собачці шматок хліба. Забрати ж бездомну тварину додому і дати їй пристойні умови для життя наважуються одиниці.

Якщо ж говорити про гицлів, то їхня праця, відверто кажучи, невдячна. Недарма ж раніше гицлями, як правило, працювали колишні в'язні, які просто не могли знайти собі іншої роботи. А за полювання за собаками отримували ще й службову квартиру. Нині ж «мисливці за бродяжками» отримують по 500-600 грн. на місяць. Може, комусь така зарплатня і здається казковою, але, погодьтеся, ловити нещасних собак - це ж не робота для душі. Мабуть, лише міліціонери та податківці вислуховують на свою адресу стільки «теплих» слів, як гицлі. А ще часто гицлям перепадає на горіхи від жалісливих свідків їхньої роботи. Можуть навіть вазонок на голову кинути, який нібито «випадково» упав із балкона. Зрештою, і виловлювати бродячих тварин не так і легко. Собаки - тварини розумні й, живучи пліч-о-пліч із людиною, вони незле вивчили нашу поведінку для того, щоб дременути, відчувши небезпеку. Тому, аби впіймати одного такого пса, гицлям іноді доводиться добре попрацювати. Адже є собачки, які й самі йдуть до рук, а є такі хитруни, що для полювання за ними треба розробляти справжнісіньку стратегію.

Від доброго життя ніхто б не-займався відловлюванням тварин, та якщо перестати це робити, то самі ж мешканці міста і вдарять на сполох. Адже переважно бригада «мисливців» виїжджає на виклики людей, яким допекла бездомна братія. Щороку, у середньому, надходить 600-800 скарг на безпритульних псів. Тож працівники «Лева» мають достатньо роботи щодня. Тим паче, що нині місто й область обслуговують тільки дві бригади.


Яка доля чекає полонених собачок? Зазвичай вона невесела. «В'язнів» утримують упродовж 3-5 днів - раптом з'являться охочі взяти песика під опіку? А ще часто разом із бродячими собаками до гицлів потрапляють і домашні, на котрих не було нашийника. То за ними можуть прийти господарі, які, щоб повернути загубленого улюбленця, мають заплатити невеличку суму (до 10 гривень) за утримання та написати зобов'язання уважніше пильнувати свого вихованця.

Якщо за собакою так і не прийшли, його чекає миттєва смерть - електричний струм у 500 вольт. До речі, таким способом гицлі користуються ще з часів матінки Австрії. Може, це видасться надто жорстоким, але наразі кращого способу не існує. Колись, правда, у Львові пробували позбуватися бродячих тварин за допомогою отруйних таблеток, які підкидали таким собакам. Але той спосіб має кілька вагомих недоліків. По-перше, скуштувавши такої таблеточки, собака ще 10 хвилин конає у страшній агонії. А це, погодьтеся, значно жорстокіше, аніж миттєва смерть від струму. По-друге, одна таблетка коштує 36 гривень. А якщо зважити, що кожного року виловлюють майже дві тисячі безпритульних псів, то, зрозуміло, використання таблеток - задороге задоволення для нашого міста. Зрештою, немає жодної гарантії, що отрутою не поласує чийсь домашній улюбленець, якого господарі не навчили не підбирати із землі усе підряд.

Узагалі-то гицлі сподіваються, що їхня робота вже найближчим часом принесе певні результати - бродячих собак у місті поменшає, їх, як у Європі, будуть одиниці. Тоді буде можливість довше утримувати відловлених тварин або ж навіть створити ще один притулок. Та це - плани на майбутнє. А наразі весна, бездомні собаки плодяться, а потім величезними зграями бігають у пошуках поживи, лякаючи львів'ян. Що поробиш, життя у них таке - собаче...