Лагідні, не прогнозовані, безжальні 

Ветеринарні лікарі стверджують, що агресію з боку «братів наших менших» провокує (в більшості випадків) необережне, точніше, нерозумне поводження з тваринами.

 
Ярослав Мельник - один з найпопулярніших у Львові «ойболитів», працює у цирку ветеринарним лікарем. Пацієнти в нього - щоразу інші. Жирафи й носороги, буйволи чи мавпи, плазуни, собаки, кішки... Цирк здійснює прокат програм з усього світу, яких лише тварин не знаходять дресирувальники. А тварини... З ними може трапитися різне - і травми, і відомі й невідомі хвороби, стреси. Хворих не цікавить, що ви бачили їх до того лише на картинках. І Мельник спішно телефонує куди тільки може, аби отримати консультацію колег, які, може, хоч щось знають про його екзотичних пацієнтів. Заради хворого морського лева лікар телефонував у Севастополь, в Інститут океанології. А найчастіше зв’язується з науково-дослідними інститутами Києва, Москви.

А от щодо безпеки роботи з тваринами, в тому числі й їхнього лікування - проблеми були й будуть. Тварина є твариною, її реакція не передбачувана, особливо коли вона знервована, збуджена. Скажімо, імпозантні мавпи все ж залишаються для людей дуже небезпечними. Низькорослий шимпанзе може без зусилль впоратися із здоровенним дядьком, настільки мавпи потужні фізично, не кажучи вже про блискавичність реакції. І непередбачуваність...

Лікар Мельник проілюстрував останнє прикладом з власної практики. Артист-львів’янин виховував маленького шимпанзе. Коли малюк тяжко захворів на запалення легенів, Мельнику довелося витягувати його мало не з того світу. Мавпеня дуже полюбило свого старшого друга, охоче йшло на руки. Останнє - вияв великої довіри, адже лише трьох людей визнавав юний шимпанзе. Крім дресирувальника - тільки лікаря та його дружину, що працює медсестрою в цирку. Під час антракту між цирковими виступами Мельник побачив свого улюбленця на тумбі і обоє зраділи зустрічі!.. Шимпанзе заверещав, замахав руками, стрибнув на шию... Але оскільки був одягнений у комбінезон, його руки зіслизнули по тулубу людини. «Інстинктивно, - розповідає Ярослав Мельник, - я зробив рух зловити дитину. А шимпанзе чомусь... панічно злякалося. І (так само інстинктивно) миттєво вкусило мене за обличчя. Бачите, тепер бороду ношу...» Рану обробили, вона загоїлася. А малюк, злякавшись скоєного, втік і тривалий час десь переховувався в приміщенні цирку. Ледве знайшли. Він був такий пригнічений, а може, боявся помсти, що два тижні не йшов на жодний контакт з людьми. А Мельник з ним і далі розмовляв, всіляко демонстрував, що й надалі його любить, що не сердиться - ледве помирилися...


Ветеринарні лікарі стверджують, що агресію з боку «братів наших менших» провокує (в більшості випадків) необережне, точніше, нерозумне поводження з тваринами. Рідко коли тварина свідомо й активно виявляє бажання когось вкусити. Це суперечить природним засадам. Нападають у двох випадках: коли хижакові хочеться їсти й коли тварина захищається у відповідь на якісь дії ззовні.

Випадок з покусаним минулого року немовлям, якого рятували у 8-й клінічній лікарні, - ілюстрація до цієї теорії. Отож: психологія собак таки існує, хоча для нас вона заплутана й маловивчена. Фахівці стверджують: маленька дитина, якщо вона вже здатна щось робити, може спровокувати агресивні дії собаки. Наприклад, смикаючи його за хвіст, вуха, намагаючись залізти пальчиком в око чи в пащеку, ненароком наступивши на ногу. Спровокувати собаку може різке порушення його сну: зненацька грюкнули двері, впав якийсь предмет. Собака має швидку реакцію, вже потім з’ясовуватиме, що власне сталося. Це - природні рефлекси.


«Стафорширзація» собачого поголів’я, мода на бійцівських собак поступово минають. Люди починають розуміти небезпеку співжиття поруч з американськими стафорширськими тер’єрами, пітбультер’єрами, бультер’єрами, аргетинськими догами. Не вдалося деяким спритникам легалізувати собачі бої, хоча в Середній Азії це явище поширене віддавна. Але там міряються силами переважно вівчарки.
 

Навіщо ж купують бійцівських собак наші краяни? Більшість і не знає навіщо. Коли модно - говорити про доцільність даремно. Бійцівські собаки можуть бути лагідними, як пудель, але їм властиві специфічні риси. Не варто робити охоронця із собаки, яка не може себе контролювати. Призначена до того природою собака-сторож спочатку визначає, наскільки небезпека реальна, близька, й аж тоді виступає на захист ввіреної йому власності. Інша річ - бійцівські собаки. Вони у стані збудження не здатні до керування ззовні, до того ж втрачають самоконтроль. Ці тварини виведені для того, щоб їх… поставили на ринг. Побачив супротивника - доберися до нього, вхопи, розтерзай!.. Але це - лише під час бою, буквально через десять хвилин бачимо перетворення безжального бійця в собаку жвавого й ласкавого.
 
Причина всіх трагедій, що сталися між людьми та бійцівськими собаками, вважають кінологи, в тому, що люди примушують цих істот виконувати невластиві їм функції, прищеплюють їм «понятія» про другу мішень - людину. Собака активно шукає нагоди прислужитися господареві, не вдаючись у дипломатичні тонкощі. І поводиться відповідно, тобто так, ніби перед ним мішень традиційна - тварина... А коли такий собака націлився, тут вже нічим не зарадиш. Як рушниця. Не бачить нічого, крім своєї цілі, не чує, не відчуває болю. Йому голову можна відрубати, а він не розніме щелепи.
 
І таких собак вигулюють на вулицях Львова, в паркових зонах... Ми, дилетанти, підсвідомо відчуваємо, що це - небезпечно, хай навіть тварини - в намордниках. «Це власників таких собак треба виводити в намордниках, - категорично заявляє Ярослав Мельник.
 
- Як правило, бійцівських собак тримають особи певної групи суспільства - від відвертих бандитів до пацанів, які намагаються їм наслідувати. Собака відповідає їхньому світогляду, поглядам на життя. Не перевантажений інтелектом, міцний, швидкий, агресивний, не відпускає до останнього - менталітет господаря, тішить його самолюбство...»
 
І все ж ціни на щенят бійцівських порід неухильно падають. Мода відходить у минуле?..

Лідія ЛОЗИНСЬКА