Сколем гуляють ведмеді!

Жителі Сколе будуть, мабуть, неприємно вражені звісткою проте, що нічним містом прогулюються ведмеді, котрі прокинулися після зимової сплячки. Проте це незаперечний факт, і працівники національного парку "Сколівські бескиди" фіксують сліди доволі великих лап із потужними кігтями. Клишоногі приходять з боку заповідної території та вештаються вулицями поблизу скотобойні, шукаючи якоїсь поживи. Таке явище для Львівщини є доволі рідкісним, а тому заслуговує на увагу як фахівців, так і широких кіл громадськості, бо бурмило - все ж таки дикий звір, який потребує суворого ставлення. Неорганізованість, зневага, безвідповідальність у цьому разі можуть мати надзвичайно важкі наслідки.

З іншого боку, великий хижак має особливу привабливість, таку зустріч ніколи не забудеш (і не випадково), тому ведмеді вважаються "козирем" багатьох закордонних нацпарків. Судячи з останніх подій у Сколому, в недалекому майбутньому це стосуватиметься й наших заповідних територій, що неодмінно створить додаткові клопоти.

Якби роль клишоногих обмежувалася лише атракційним видовищем вільного звіра в дикій природі, тo проблеми к взаємостосунків з людиною вирішували б доволі просто. На ділі ж усе набагато складніше.

У житті бурого ведмедя був період, який характеризувався наступом людини на бурмила, його посиленим переслідуванням, а також різкою зміною природних умов (масштабним вирубуванням лісів, скороченням кормової бази тощо). Усе це призвело до повсюдного скорочення чисельності звіра.

Відстрілювання хижаків означало також вилучення з їх популяцій, в першу чергу, надто агресивних особин, що в цілому вело до зміни поведінки ведмежого племені, вироблення в них побоювання людини, своєрідного "заборонного механізму" як щодо селян, так і щодо свійських тварин.

Сьогодення характеризується повною опікою над ведмедями (їх навіть занесено до Червона книги України). На прикладі нічних мандрівок клишоногих Сколем ми бачимо й негативний бік цієї тенденції - хижаки поступово починають втрачати "повагу" до людини та її майна. Атому відновлення та підтримання цієї "поваги", думається, стане одним із першочергових завдань з управління популяцією місцевих ведмедів, що повинно бути в інтересах обох сторін. На думку мисливствознавців, головну роль у цьому має відіграти серйозна пропаганда, котра підвищуватиме культуру людей у спілкуванні з дикою природою та її жителями.

Наш карпатський бурмило, зазвичай, вегетаріанець, хоча за нагоди не відмовиться від рибки та дичини. Те, що останніми десятиліттями на наших теренах не реєструють випадків нападу на людину, зовсім не повинно служити приводом для перетину так званого "порога зближення".
Зустріч упритул із агресивним представником ведмежого племені назвати просто неприємністю можна лише умовно, тому що дорослий бурмило, котрий скоротив відстань до мінімуму, вже не непрошений гість, а "кат". Страшна сила навряд чи зустріне спротив. З людини клишоногий здебільшого знімає скальп ударом лапи. Але якщо ведмежі кігті потраплять в очі, то з такою ж легкістю зніметься й черепна коробка. Кажуть, що ведмідь робить так через небажання дивитися в очі жертві, котрій від цього звичайно не легше.

Аналіз випадків нападу хижака на людину свідчить, що часто провокує остання, підгодовуючи звіра. А саме ведмеді-смітникарі з часом і перетворюються на людожерів. Поведінка клишоногого неодмінно змінюється за схемою "підгодівля - вимагання - агресія".

Цілковита заборона полювати на бурмила, як уже зазначалося вище, веде до зростання їх кількості і це, звичайно, не може не тішити. Природно передбачити, що люди дедалі частіше бачитимуть цього звіра й вони повинні мати чітку уяву про те, як діяти за таких умов.

У зв'язку з цим працівникам нацпарку вже сьогодні варто, мабуть, подумати над встановленням щитів-інструкцій "Як слід поводитися в країні карпатського ведмедя".

Основними положеннями цієї інструкції могли б бути такі пункти:

• не підходь до ведмедя ближче, як на 100м;
• особливо остерігайся напад вночі чи за вітряної погоди - ведмідь гірше чує за таких умов і може виявити людину надто близько від себе;
• не розкидайте харчових відходів і не намагайтеся підгодувати міська;
• за випадкової зустрічі зблизька не намагайтеся втікти від клишоногого. Якщо ведмідь усе ж атакуватиме, киньте йому сумку, куртку, капелюх, щоб відволікти увагу звіра, в крайньому разі вдайте раптово померлого.

Дотримання цих правил рятує життя як людині, так і звіру, їх виконання є виявом взаємоповаги і, врешті-решт, є запорукою нашого мирного співіснування.

Що ж до тих молодих ведмедів, які останнім часом навідуються в Сколе, то про них можна сказати, що, прогулюючись нічними вулицями, хижаки ретельно уникають зустрічі з людиною. Вони радше виявляють просто зацікавленість, намагаючись підійти до хат, особливо тоді, коли їх приваблює запах їжі і, судячи з усього, клишоногі поки що не виявляють при цьому агресивних намірів. Думається, такого звіра не важко буде від-лякати голосом або металічним брязкотом. Ефективним засобом буде й петарда з освітлювальною ракетою (її треба вистрілити під ноги ведмедю). Ну і, звичайно, там, де є злі собаки, вони й близько не підпустять клишоногого до подвір'я.

А міській владі Сколе варто терміново поліпшити освітлення бічних вулиць для зменшення вірогідності "сюрпризів".