Ратуша,  15-22.07.2004, №67

Зграї собак, які, зазвичай, безперешкодно мандрують вулицями нашого міста, давним-давно нікого не дивують. Однак перехожі не горять бажанням стикатися з голодними та агресивними псами. Безпритульність ніколи не була запорукою безпеки. Мабуть, саме від цього твердження і походить історія виникнення собаковиловлювачів, чи так званих гицлів.

Усі львів'яни знають, що осередок звірячого сиротинця розмішений на вулиці Промисловій, 56. В народі його називають утильним цехом, куди звозять бездомних собак із цілого міста. Провадить він свою діяльність ще з часів Австро-Угорської імперії. Щоправда, тоді ЛКП "Лев" охоплювало забагато ширшу сферу діяльності.


Наразі у Львові працюють дві бригади, які займаються виловом бездомних тварин. Судячи зі слів начальника ветеринарного відділу міськради Ігоря Угрина, в середньому за місяць собаколови "впольовують" сто п'ятдесят тварин. Минулоріч до утильного цеху потрапило 1818 собак та котів. За п'ять місяців цього року відловлено 940 безпритульних тварин. Схема роботи гицлів приблизно така: від львів'ян надходять скарги або ж інформація про псячий шабаш на певній вулиці. Для відлову бездомних собак і котів застосовують спеціальні зашморги. Пан Угрин каже, що працюють собаколови у доволі-таки несприятливих умовах, їздять мисливці на старезних авто, та й ті орендують. Окрім того, не вистачає й "знарядь праці", засобів захисту. Останні ж просто необхідні. За словами пана Угрина, сорок три відсотки від кількості всіх покусів   походять саме від безпритульних тварин. Тільки за п'ять місяців цього року львівські собаки покусали 436 людей. Загалом у Львові зареєстровано орієнтовно до восьми тисяч собак. Зрозуміло, що левову частку цифри становлять саме собаки-бомжі.


Виїжджають гицлі на роботу, як уже було зазначено, реагуючи на скарги мешканців того чи іншого мікрорайону. Нерідко самі ж львів'яни скаржаться на їхню роботу, кажучи, що вона повинна виконуватись уночі. Логіка слабенька. По-перше, вночі собаки, зазвичай, сплять. По-друге, можете собі уявити, який галас здіймається, коли тварині на шию закидують зашморг чи сітку?..

Отож, закінчилось бродяче собаче життя. Яким би важким воно не було, мабуть, собаче серце не дуже радіє з цього. На ЛКП "Лев" тварину чекає клітка та досить-таки прийнятні харчі. Життя в неволі триває недовго. Собак утримують під замком три - п'ять днів. За цей час, каже пан Угрин, можливо, з явиться власник тварини та забере її додому. Набагато легше із "екс-домашніми" псами, які мають власника. Цілком можливо, що останньому просто остогидли щирі собачі очі, однак бувають випадки, коли собака просто-напросто загубилася. У ветеринарній службі міста зберігаються адреси та імена господарів, також характеристики іхніх чотирилапих друзів. Відтак, людей інформують, де перебуває песик, і вони мають реальну можливість забрати його назад. Однак, на жаль, так буває дуже рідко. На рік можна налічити не більше тридцяти випадків, коли тварину забирають із ЛКП.

Не забрали... Коли минає термін утримання, настає найгірше. Усипляють собак з допомогою електричного струму. Вважається, що цей спосіб умертвління є одним із найгуманніших. Кажуть, що смерть тварини настає настільки швидко, що вона не встигає навіть перелякатися. Трупи тварин зберігають у спеціальних контейнерах, пізніше їх переправляють на Жовківський ветсанзавод, там колишніх собак переробляють на м'ясо-кісткове борошно. До речі, його використовують як добриво та домішки до кормів свійським тваринам.


Малоприємне явище - зустрітися на безлюдній вулиці зі зграєю лютих бездомних псів. Погодьтеся, заразитися сказом не хочеться нікому. Та й небезпечно це досить-таки. Виявляється, від сказу і до смерті недалеко. Якщо вчасно не зробити постраждалому ін'єкцію, залишиться лише сподіватися на Всевишнього. За словами пана Угрина, "після-укусний" період обходиться постраждалому мало не у півтори тисячі гривень. Коріння цієї проблеми загалом, як це не парадоксально - в людській доброті душевній. Ігор Угрин каже, що окремі співчутливі мешканці Львова стелять килимки в під'їздах і годують псів-бродяжок: "Якщо так любиш ту тварину, то забери  її додому! Така "доброта" ні до чого доброго не призводить. Собака, яку сяк-так прихистили, приведе на світ нове потомство. Воно ж потім і бігає містом, лякаючи дітей та дорослих. От і маємо нову пошесть".


Система, яка працює над ліквідацією бездомних тварин - застаріла, відповідно, недосконала. Принаймні такої думки з цього приводу голова Західноукраїнського товариства захисту тварин Андрій Курач: "Я вважаю, що такий спосіб вирішення проблеми не ліквідовує першопричину, через яку тварини потрапляють на вулицю. Розумієте, ті ж самі собаки не мають шансів розмножуватися у під'їздах. Там настільки жахливі умови, що щенята практично не мають шансів вижити. Основну масу безпритульних становлять тварини, яких люди просто-напросто викинули на вулицю з тих чи інших причин". Пан Курач вважає, що настав той час, коли у Львові назріла нагальна потреба створювати притулок для тварин. "Звичайно, велику роботу проводить притулок у Брюховичах, однак там дуже мало місця, а бездомних собак та котів стає все більше. Я думаю, що люди набагато охочіше і зі спокійнішою совістю віддавали б чотирилапих домочадців у дбайливі руки, аніж просто викидати їх на тротуар. Я недавно був у Польщі, і там діє саме така система. Декотрі люди здають собак у притулки, деякі ж, навпаки, приїжджають і вибирають собі нового друга. Саме таким чином наші сусіди виробили систему гуманного підходу до проблеми бездомних. і, повірте мені, тамтешні притулки не переповнені тваринами", - розповідає Андрій Курач. Чи направду така проста альтернатива виходу з цієї ситуації? Чи львів'яни настільки обов'язкові та свідомі, що відправлятимуть непотрібних собак не на смітники, а до притулку? Це, по-перше. А по-друге, не зовсім обгрунтованими здаються прогнози щодо масового напливу в притулок людей, які бажають знайти собі чотирилапого друга.


А допоки чиновники разом із дотичними службами шукають альтернативні лінії собачої долі, вулицями Львова і далі бігають зграйки недоглянутих, всіма покинутих тварин, їх цькують дітлахи та гидливо відвертають носи манірні львівські пані. А потім... потім приїжджають гицлі і виконують свою доволі-таки неприємну роботу. От так, зазвичай, і закінчується собаче життя хвостатих - на заводі, де друг людини перетворюється на м'ясо-кісткове борошно.